Отже, замок у Скалаті. Розташована твердиня у південно-західній частині міста, у заплаві ріки Гнилки. Побудовано його у 1630 р. польским мечником Кшиштофом Віхровським у формі неправильного чотирикутника. На той час замок охороняв під‘їзди до міста, а зараз знаходиться в самому центрі населеного пункту. З півночі та південного сходу оплот міста оточував рів глибиною до 2 метрів, заповнений річковою водою. З двох інших боків доступ до фортеці перекривали болота.
Найдовшою була північна сторона форпосту (92 м), південна і західна мали по 72 метри, найкоротша східна стіна була 63 метри завдовжки. На рогах стояли (і поки ще стоять) п'ятикутні в плані вежі. Можна припускати, що й ставок коло замку відігравав певну рольу обороні замку: принаймні, свідчення про нього є в костельних книгах ще від 1728 року.
Замок постраждав у 1648 та 1651 роках від Хмельниччини: озброєні загони бідноти захопили і зруйнували фортецю.
Під час воєн з турками (1672р.) фортеця була сильно зруйнована та втратила свої оборонні функції. В кінці XVII ст. новий власник замку Ян Фірлей перебудував його та використовував як своє житло. На замковому дворі, поблизу східної стіни, виростає палац, у північно-східній фортечній стіні з'являється кам'яна в'їздна брама з двома воротами по боках, пишно декорована кам'яним рицарем, вазами і меморіальною дошкою з описом історії замку. Старі вежі теж оновили: два верхніх яруси вимуровали з цегли і обличкували тесаними регулярними блоками вапняку. Стіни замку з усіх боків сягали 6-метрової висоти та двометрової товщини.
В кінці ХІХ ст. на кошти графа Ростовського архітектор Теодор Талевський відреставрував башти замку в неоготичному стилі. Тут потрібно пояснити, що в той час історичні споруди реставрували... гм... скажімо, досить своєрідно. Настільки своєрідно, що англійський мистецтвознавець ХІХ ст. Д. Рескін казав: ”Реставрація є найбільш повний вид руйнування, яке може перенести будинок”. Реставрували тоді в так званому стилістичному стилі (не сваріть мене за це масло масляне, це не мій термін!), основи якого заклав французький архітектор та історик Віолле де Дюк. Вважалося, що якщо реставратор виявляв стиль споруди, то він міг в цьому стилі відновлювати будь-які частини будівлі, а оскільки чистота стилю була головним у витворі архітектури, то реставратор орієнтувався на певну епоху в історії пам‘ятки, яка вважалася “оптимальною для реставраціі”. Тому-то зараз ми і можемо милуватись такими гарними, зовсім не грізними баштами Скалатського замку... хоча чи виглядали вони настільки ж декоративно в XVII ст. - важко сказати. А ось чому є документальні свідоцтва - так це наявності ще в 20-ті роки ХХ століття високих стін навколо замку та неоготичної (принаймні, мені так здалося) брами до замкового подвір‘я.
Палац на момент реставрації перебував в стані руйнації, його перебудували, але в значно скромнішому вигляді. Поруч виросли одноповерхові господарські приміщення. Інші свідоцтва кажуть, що під час Першої світової замок був зруйнований, але швидко по тому відбудований. Та за кілька десятиліть - нова світова війна і нова руйнація. Палац повністю зникає з землі.
В 60-х рр. ХХ ст. була проведена консервація будівлі. Ще не так давно, кажуть, замок був оточений з усіх боків глибоким ровом з водою. Залишки вхідної брами ще можна побачити у північно-східній частині фортечних мурів. До цієї брами вів колись дерев‘яний міст.
План замку наближений до квадрату, чотири абсолютно однакові наріжні башти орієнтовані точно за сторонами світу. У вежах розташовувались стрільниці, що мали чотири яруси. Вежі п‘ятикутні, з високими шатровими покрівлями з червоної черепиці. В 2004 році під час сильної бурі з веж позривало дахівку. На квітень 2005 року черепиця вкривала все що завгодно навколо башт, але не самі башти. В 2007 р. почалася реконструкція - упорядкували територія навколо фортеці, замінено покрівлю на трьох вежах. Зараз в замку проводять облаштувальні роботи, результатом яких буде відтворення
середньовічної твердині в її первісному — українському — вигляді.
